Дорогенькі мої правнуки Лісуня та Еванчик! Що найперше слід сказати про вашого прадіда Георгія? Замолоду та багато років поспіль він лишався красенем!
А по-друге - був просто суперовим читальником, себто кожну вільну хвилину щось читав аж до скону!
Само собою, як ми з ним вперше познайомилися ( а трапилося це 7 грудня 1964 року на заводі ім. Шевченка у Харкові, на моїй першій роботі після закінчення школи), то розмова одразу ж пішла про літературу. Ваш прадід супроводив мене від відділу кадрів у відділ надійності, де я мала працювати лаборантом. А надійність, любі мої, це спроможність виробу утримувати завдані параметри завданий час у завданих умовах експлуатації - вона і обчислювалась фахівцями відділу. А ваш прадід очолював одну з груп у відділі , і саме до нього мене і приписали, хоч обов'язки лаборанта я виконувала на весь відділ.
Так от повернемося до розмови по дорозі від відділу кадрів...
- Какой писатель тебе больше всех нравился в школе?
- Максим Горький.
- З посмішкою: "Роман "Мать"?
- Ні! "Жизнь Клима Самгина"! І я ще й кілька цитат з цього роману навела...Як от:
"Все мы ходим с колокольчиками на шее, как швейцарские коровы!"
Це вашого прадіда Георгія одразу заінтригувало! І він продовжив розпити:
- А из поэтов?
- Володимир Маяковський!
Це вже було влучення в десятку, бо Маяковського у школі не любив практично ніхто! А я - уважно роздивлялася супроводжуючого... Бачила, що на його благенькому пальтечку гудзики всі ледь трималися! А коли ми стали роздягатися на місці роботи в імітованій роздягалці - закутку, перегородженому шафами з документами, то я ще й вішалку уздріла на його пальті. Вона складалася із шматочка металевого ланцюжка та невідомого шматка тканини і була пришита нитками усіх кольорів! Ну, коли мені його представили як безпосереднього начальника, то я одразу ж загадала собі, що і вішалку, і гудзики перешию завтра ж, як слід!
От наступного ранку у роздягальному кутку я таки пришила заготовлену вдома вішалку та перешила усі гудзики - і можна сміливо сказати, що тим вчинком пришила вашого прадіда до себе так міцно, що аж до скону! Так, це був не тільки мій перший безпосередній начальник, а і майбутній чоловік!
Подальше знайомство виявило, що, крім шкільного курсу літератури, інших авторів я не знаю! Та й звідки їх було знати? Виросла я у тодішньому маленькому передмісті Хмельницького - Гречанах. Була одна маленька залізнична бібліотека із відповідним фондом. Та ніхто не міг і запропонувати для читання відповідних авторів?!
Таким чином, мене питали:
- Ты читала "Гаргантюа и Пантагрюэль"?
- Ні
- Как? Ты не читала Рабле? І мені приносили Рабле, якого я швиденько ковтала...
-Ты читала "Сирано де Бержерак"
-Ні!
- Как? Ты не читала Ростана? І мені приносили Ростана, якого я також швиденько споживала...
- Ну, хотя бы "Дон Кихота" ты в школе читала?
- Ні!
- Как? Даже Сервантеса в школе не читала? І я - долучалася до Сервантеса, перечитавши за короткий час всю зарубіжну та російську класику. Української класики у тодішніх домашніх бібліотеках Харкова не тримали. Відбувалася тотальна русифікація! Та й у школі по наших підручниках мене вчили, що по мірі руху до комунізму - нації взагалі відімруть, а буде один радянський народ! Так само і мова буде лише одна - російська великодержавна!
Ну, знання етикету у мене не було також аніякого! Так що майбутній мій чоловік, а поки що - залицяльник, цілий рік, аж до заміжжя, кожної суботи водив мене у ресторан , на ту пору наймоднішій у Харкові! - "Горка", де навіть були імпровізовані кабінки на двох! Зрозуміло, що у моїх Гречанах і ресторану жодного не було? Так як і коштів на їхнє відвідування! Тому мене запитували:
- Ты пила "Пино-Гри"? А яке там "Піно-Грі?" Я взагалі на марках вин не зналася?! Тож ознайомилася від лимонного лікеру - аж до сухих вин!
Само собою, що і назви в меню були для мене казковими - до прикладу , "Люля-кебаб"! Ну, пройшли і цю стадію, хоча, як починалися танці ( а ваш прадід Георгій танцювати, на жаль, зовсім не вмів!) - то мене весь час запрошували відвідувачі ресторану, що мого прихильника дуже нервувало, ревнивим був - аж, аж!!!
До речі, коли ваш прадід Георгій вирушав у відрядження, то звідтам ЩОДНЯ до мене летіли не просто телеграми, а фототелеграми, аби більше тексту поміщалося! І привозив мені з відрядження різних смаколиків. Так я вперше в житті скуштувала ананас! Або вино, яке найбільше полюбляв сам "вождь усіх народів" - "Хванчкару"!
Далі ваш таки прадід почав долучати мене до мистецтва. Ми відвідали не тільки всі вистави у харківському драмтеатрі ім. Шевченка, а й побували на спектаклях усіх гастролерів! Причому, ваш прадід Георгій брав квитки одразу на весь гастрольний репертуар! Так ми передивилися всі вистави модного за тих часів театру ленінградського Акімова!
Треба зазначити, що близькі друзі у вашого прадіда були не просто цікавими, а й визначними особистостями! Так, він близько дружив із поетом Борисом Чічібабіним ( зараз його іменем названо одну з вулиць Харкова, є також Центр Чічібабіна, яким керує досі його дружина Лілія.) Близьким другом був і Льоша Пугачов - артист театру ім. Шевченка, бард з прекрасним баритоном, що виконував пісні на власну музику - так, було покладено на музику цикл сонетів Бориса Чічібабіна, що виконувався під гітару! А ще він прекрасно малював та виконував альфрейні роботи, розмальовуючи квартири друзів! Саме він був шафером на нашому весіллі (Царство Небесне!) Знайомими були також сім'я Ходкевичів - головний режисер театру ім. Шеченка - Сергій Федорович та його дружина-узбечка Селіма Гусейновна.
Коли ,одружившись, ми переїхали до Києва, то по виставах, виставках, концертах ваш прадід продовжував мене водити. Так що я побувала навіть на концерті Утьосова, на виставці модного на той час скульптора Ернеста Неізвєстного і так далі. В Харкові я їздила з вашим прадідом на екскурсію і до Москви, але без оформленої заяви за свій рахунок - тому після поїздки...була звільнена з роботи..."за власним бажанням"... В Москві також були відвідини усіх театрів і навіть Ваганківського та Ново-Девічого цвинтарів.
Тепер саме про одруження. Весільних подорожей було аж дві! Одна - на пароплаві у каюті люкс по Дніпру до Канева, а друга морем з Одеси на найкращому круїзному пароплаві тих часів "Іван Франко" - у Ялту. Так я вперше побачила Крим та Чорне море! Коштів було дуже мало, то харчувалися ми, в основному, пиріжками із лівером по 4 копійки та бульйонними кубиками розчинними по 10 копійок... Але море було того варте! Ми об'їздили на катерах усе узбережжя - від Гурзуфу до Сімеїзу! Вперше я побувала у Никитському ботанічному саду, у палаці графа Воронцова, у музеї Чєхова, біля водоспаду Учан-Су ( правда, влітку він водоспад мало нагадував, але там ми скуштували смачних шашликів!) І так далі! В усіх визначних місцях ваш прадід Георгій мене фотографував - чи то на Русалці у Місхорі, чи на знаних скелях Криму, чи біля Ластівчиного гнізда. Одна фотка у купальнику на скелі у Сімеїзі була найвдалішою - у купальнику, бо статура на ті часи була у мене ж нічогенька! То фотку зробив ваш прадід Георгій великого розміру, поставив за скло у книжкову шафу для щоденного огляду вподовж всіх подружніх часів!
Ну, дата нашої першої зустрічі - святкувалася обов'язково! Але не тільки дата, а кожна сімка кожного місяця! Подарунковий столик готувався, звичайно, і до дня народження! Та й взагалі до кожного мого іспиту у інституті! Я запитувала, а якщо б я іспита не склала? То він відповідав:
- Тогда бы я тебя утешил!
На подарунковому столику обов'язково було мускатне шампанське, букет квітів, мої улюблені цукерки - лісовий горіх у шоколаді, подарунок та листівка...із віршованою прозою усіма кольорами кулькових ручок вітальна. Готувався столик напередодні вночі, щоб, прокинувшись вранці ,я всю ту красу побачила! Що сказати? Коли, розмінявши хату після розлучення, я вперше прокинулася у новій квартирі в свій день народження і вперше подарункового столика не уздріла, то таки...засмутилася! А от свій 60-ти річний ювілей я зустрічала на Азовському морі з двома меншими онуками. Дізнавшись про "подарункового столика", вони мені приготували вночі і свого. Повітряних кульок для прикраси приміщення, не знайшли, хоч оббігали все узбережжя! Та і на "шампанське", звісно, грошей у них не було? То кульки та пляшку "шампанського" вони мені намалювали! А ще купили на свої якось збережені грошенята два сувеніри, виконані з морських мушлей та написами: "Для бабусі". От ті сувеніри для мене досі найдорогоцінніші подарунки, я навіть захисну плівку з них досі не знімала! Бо інших на мій ювілей... подарунків і не було?!
Ваш прадід Георгій вмів користуватися підручниками. Тож коли перейшов з паперової роботи у відділі ЦКБ в цех настройщиком , то швидко опанував нову роботу, що стосувалася промислової електроніки, а він за фахом був радистом. До того ж з часів його навчання двічі змінилася навіть елементна база виробів! А останній перехід на нову роботу - настройка фотоапаратів- це вже точна механіка! То він і з цим самотужки справився!
Щоправда, не всі подарунки вашого прадіда Георгія бували вдалими! На честь першою шлюбної ночі мені було подароване віяло із сандалового дерева, дуже файне, але із випаленим написом : "Плата за страх!" та ще й із датою? То я ним і не користувалася, на жаль... Обручального перстня - також одразу не дарував, бо не було на нього грошей... А я - нарікала... Нарешті, обручку було подаровано. Одягла я її ввечері, а вранці зняти не змогла при усіх намаганнях. Пробували всі засоби відомі і співробітники на заводі, аж палець почав синіти! То я побігла до заводських протезистів - і обручку розпиляли по-чорному прямо на пальці...Пішла у лом...Такий був наочний знак...на розлучення...
Ну, от, дорогі мої правнуки - Лісуня та Еванчик, коротенько вам згадала про свого колишнього чоловіка, аби ви, коли повиростаєте, поминали його добром! Як і я кажу: нехай царствує з Богом!
на фото - прадід Георгій у 20 років