крізь осінь дивлячись,
мій дикий сад скидає свої красоти,
і в часі такої дрімоти
схиляє додолу гілля,
підсмажені сонцем пелюстки,
попечене листя, посохле,
покручені враження літа,
просякнуті подихом тихим
світання і заходу світу,
що день починає,
як долю,
що падає в межі,
поклони,
шепоче прощання,
забудуть про спеку зазим'ям,
про дощичок свіжий, скупенький,
обмежено краплі — багатство ж,
яке проникає у душі,
що походження його вище
13:28
16-17.09.2023