Сам удивляюсь. Как же быть мне?
Что делать и с чего начать?
Людей и долю проклинать,
Ей-богу, без толку. Как жить мне
В чужбине, взаперти, в тюрьме?
С самим с собой наедине?
О, если б кандалы разгрызть мне,
Грыз по чуть-чуть бы... Да не те,
Не те их кузнецы ковали,
Не так железо закаляли,
Чтоб перегрызть их. Горе нам!
Невольникам и сиротам,
В степи бескрайной за Уралом.
[Вторая половина 1847,
Орская крепость]
Самому чудно. А де ж дітись?
Що діяти і що почать?
Людей і долю проклинать
Не варт, єй-богу. Як же жити
На чужині на самоті?
І що робити взаперті?
Якби кайдани перегризти,
То гриз потроху б. Так не ті,
Не ті їх ковалі кували,
Не так залізо гартували,
Щоб перегризти. Горе нам!
Невольникам і сиротам
В степу безкраїм за Уралом.
[Друга половина 1847,
Орська кріпость]