Я сном - зневажена й безсила...
А по воді - малюють вила...
І сновигають безборонь
Листки останні між долонь...
Почуй, Ісусе, лиш почуй! -
Я вже напилась досхочу
І туги, і печалей смертних,
І всіх приколів інтровертних
У цим театрі,що без лож...
Бо всі печалі - гріх також?
Бо всі ми тут - лиш Божі діти,
І маєм сущому радіти?
Відомо, що я - химерична -
Як шпак, на світло електричне,
Здивовано розкривши рота,
Лечу на смертодійні дроти...
Годинники - смертельно хворі...
І десь синиця жде за морем...
Серед трикутників та призм
Я в черзі, що на героїзм...
А Осінь, мов ліхтарня літа! -
Всі оку світлості відкрито!
Мені ж нема ні лип , ні пальм -
Мелодії спізнілих гальм -
Для потаємного плачу,
Як я педалі не кручу?!