Сергей Жадан род. в 1974 Придёт весна...

Алёна Агатова
Придёт весна, говорили они,
бросим всё и уедем прочь.
В ночь заходя, как в свои сны,
доберёмся до её глубины.
Расстоянье? Да что расстоянье? Брось.

Поселимся возле гавани, где
масло переполняет трюмы,
где всё, чего бы ты ни захотел,
в два счёта выгрузят с кораблей 
мужчины в потёртых костюмах.

Женщины там с огнями в руках
танцуют на горячей площади ночью,
серьги носят они в языках,
гадают на крови и на звездАх,
и ветра останавливают во время шторма.

Где согреваются без конца
приезжие в парикмахерских тесных,
где пахнут сигарами пальцы творца,
где зёрна кофе, как тысячи солнц,
пережариваются в кофейнях.

Там где не будет этой войны,
которая сейчас между нами.
Исчезнем, строили планы они,
главное это дождаться весны.
Пусть скумбрия движется косяками.

Когда они обнимались во сне,
в их постели на их войне
слышно было птиц полёт,
их паденье на лёд.

Прийде весна, говорили вони,
кинемо все й поїдемо звідси.
Заходячи в ніч, як у власні сни,
дістанемось її глибини.
Відстань? Що таке, зрештою, відстань.

Поселимось біля морських портів,
там, де олія тяжіє в трюмах,
де все, чого б ти не захотів,
для тебе вивантажать з кораблів
чоловіки в потертих костюмах.

Там де жінки з вогнями в руках
танцюють вночі на гарячих площах,
носять кульчики в язиках,
гадають на крові і на зірках,
й спиняють вітри при кораблетрощах.

Де вигріваються без кінця
відвідувачі в тісних перукарнях,
де пахнуть сигарами пальці творця,
де кавові зерна, ніби сонця,
пересмажуються у кав’ярнях.

Там де не буде цієї війни,
яка триває зараз між нами.
Зникнемо, планували вони,
головне дочекатись весни.
Хай скумбрія рухається табунами.

Коли вони обіймались вві сні,
в їхньому ліжку, на їхній війні
чути було як летять птахи,
падаючи в сніги.