П'ятдесят відтінків сірого - обирай!
Ані чорного, ні білого - сірий Рай. Хай би заметіть-хуртелиця, в пояс - сніг
та навкруг намети сірого в сто доріг.
Ні весни, ні літа теплого у душі,
сірий дим надій-метеликів подушив.
"Плине кача...", я волаю матірно - не пливи!
Чи не бачиш, що ріка твоя із кровІ?
Ще лише початок осені, а проте,
передзим'я колір сірого скрізь цвіте
і така сумна навколишня суєта...
П'ятдесят відтінків сірого неспроста.
Навіть чорне так подеколи не страшне -
з часом біль притупиться чи мине,
а це сіре марево, кров ріки,-
світ для зниклих безвісти вояків.