Нову цю Осінь - визнаю -
В моїм знебарвленім краю -
Відліт птахів. Не пахнуть квіти,
Охрумчились зелені віти...
Лише голівки хризантем
Мені пахтять, неначе щем
За літечком, що вже минуле,
За всім, що до Весни поснуле...
Хтось щось - по Осені втрача...
Я - сни заручених дівчат...
Чужа осіння веремія,
Де навіть аркуш мій німіє...
І я натомлено мовчу
Та дні благальні волочу -
На грані сліз, на грані крику
У безгомінні без'язикім ...
Та, певно, годі справді нити -
Пора обійстя боронити
Від подиху щемливих дум,
Що викликають біль та сум,
Бо долю, звісно, сам тримаєш -
Як, жінко думаєш, те й маєш!
Давай-но, думи розпогодь -
Бо бути веснам! Є - Господь!
Та й і до подиву - пів кроку -
Ось Небо синє та широке!
То - не фінал! То - лиш повтор!
У цим театрі - ти - актор!
Хвилин ще вдосталь до фіналу -
Іди - танцюй ! - в осінню залу!