Срібний місяць сховавсь за клуню,
у пітьмі ані зір, ні хат.
В п'ятдесят ми такі ще юні
і старі такі в п'ятдесят.
Загубитися боїмОся,
тож за руки, мов дітлахи.
Часом в серці пече, мов сонце
палить наші старі гріхи.
Стільки падали і вставали,
і молилися Небесам...
нам лишилося зовсім мало,
але хай воно буде нам.
Мирних ранків і нічок тихих,
ніжних поглядів і обійм,
десь позаду нещастя й лихо,-
ось такий собі хепі-фільм.
Дивовижні звичайні речі,
тільки з віком про це взнаЄш:
обіймати спросоння плечі -
хіба ще щось дорожче є?
Розділити на двох турботи,
щастя різне з'єднать в одне,
відчувати душею, хто ти -
і щоб ти відчував мене.
Знаєм, Боже, про десятину,
скажеш - сплатим, але додам:
дай з прожитого ще третину
в парі бути щасливим нам.