"Я ще живу і думаю по-літньому,
Це все іще якось не по мені -
і небеса з птахами перелітними,
і ті ставки зі смутками на дні"
Грицько Чубай
Щось сказать хотіли губи,
Але тільки затремтіли:
Закохалися до згуби -
Адже ви того хотіли?
Не кохаєш, то не смійся -
Примусу нема в коханні.
Дрібним дощиком пролийся -
Чи вночі, чи на світанні,
Аби знала - просто Осінь.
І набридли мої вірші...
Сум та кара - безголосі,
Просто молиш, щоб не гірше...
Дзигарі, мов показились -
Так вже шпетно, так охайно
Все вистукують немилість,
По кутках вмостившись файно...
Я ж - тягну свою кодолу -
Й не недовірок, а вірна...
Голову хилю додолу,
А в душі снується: "Винна!"
Зачинюсь самотньо в хаті -
Плач не вчується березин...
Може, вітри пелехаті
Шальки виправлять терезів?
Вбік, від тіней порятунку,
Де в життя дотепно граюсь?
Принесуть від болю трунку,
Де в невидимім кохаюсь?!