"Я ще живу і думаю по-літньому,
Це все іще якось не по мені -
і небеса з птахами перелітними,
і ті ставки зі смутками на дні"
Грицько Чубай
Щось сказать хотіли губи,
Але тільки затремтіли:
Закохалися до згуби -
Адже ви того хотіли?
Не кохаєш, то не смійся -
Примусу нема в коханні.
Дрібним дощиком пролийся -
Чи вночі, чи на світанні,
Аби знала - просто Осінь.
І набридли мої вірші...
Сум та кара - безголосі,
Просто молиш, щоб не гірше...
Дзигарі, мов показились -
Так вже шпетно, так охайно
Все вистукують немилість,
По кутках вмостившись файно...
Я ж - тягну свою кодолу -
Й не недовірок, а вірна...
Голову хилю додолу,
А в душі снується: "Винна!"
Зачинюсь самотньо в хаті -
Плач не вчується березин...
Може, вітри пелехаті
Шальки виправлять терезів?
Вбік, від тіней порятунку,
Де в життя дотепно граюсь?
Принесуть від болю трунку,
Де в невидимім кохаюсь?!
Перевод - Риммы Батищевой
Ещё живу и думаю по-летнему
И это всё как будто не мо мне –
И небеса, где птицы перелётные,
И те пруды с печалями на дне
Грицько Чубай
Что сказать хотели губы,
Не сказали – трепетали:
Вам влюбиться было любо?
Но ведь вы о том мечтали?
Коль не любишь, то не смейся –
У любви нет приказанья.
Мелким дождиком пролейся –
Хоть в ночи, хоть при светанье.
Если б знала – просто Осень.
И стихи уже не дюжи…
Грусть и кара – безголосы,
Только не было бы хуже…
Ходики совсем сбесились –
Так приятно, аккуратно
Всё стучат, стучат немилость,
В уголках рассевшись знатно…
Я ж тяну свои канаты
Недоверчиво? Нет – верно.
Я склоняюсь виновато,
А душа страдает нервно.
Спрячусь одиноко в доме
Не услышат плач тоскливый
Может, ветров дух весомый
Уровняет всё счастливо.
От теней уйти невольно,
Где я с жизнью всё играюсь?
Принесут питьё от боли,
Где в невидимом влюбляюсь.
на фото - квітує моя геранька, 6 жовтня 2023 р.