Туманнiсть... Пер. Риммы Батищевой

    

Туманність снів - стікає в сонні будні,
Де знов Небес одвічний балаган,
І цілий гурт німих моїх благань
На грані крику, може, і осудних?

По плечах розтікається злий холод...
Вітри осінні стрімко б'ють в шибки...
По підвіконню - голуба стрибки
Відлунюються гучно, наче молот...

Я піднімаю змучено повіки,
Бо вкотре розпинає гіркота...
І день - знов сірий. Й музика - не та,
Що в голові виспівують музики...

А у люстерці - зорями не пахнуть
Мої зелені очі та сумні.
Зчудовано здається все мені,
Що і жіночні мрії мої чахнуть...

На гіллі вже рясніє позолота -
Врочисто все рослинне помира....
І ллю рядки кричущі з-під пера,
Бо тоне невмолимо щастя плотик...

Сховаюся, бодай, за вірну свічку,
Аби Харон в свою не кликав річку!?


                Перевод - Риммы Батищевой

Туманность снов стекает в сонность буден,
Где вновь Небес извечный балаган,
Моих немых молений целый клан
На грани крика, может быть, подсудных?

По телу растекается злой холод…
Осенний ветер дробно бьёт в окно…
И голубя прыжки, как стуки нот,
Снаружи отдаются, словно молот…

Измученные веки поднимаю,
Поскольку распинает маета…
День серый, снова музыка не та,
Что в голове – там музыка другая…

А в зеркальце ведь звёздами не пахнут
Мои глаза, что зелены, грустны.
Мне кажется, всему удивлены,
Что женские мечты мои всё чахнут…

На ветках всё сильнее позолота –
Торжественно растеньям – умирать…
И строчки так кричат из–под пера –
Ведь тонет непреклонно счастья плотик…

Пожалуй, спрячусь за спасенье-свечку,
Чтоб злой Харон в свою не прочил речку?!