Исчезаешь, пропадаешь, канешь в бездне праархивной,
точно ветхие бумаги, на пустырище сгоришь,
разберут по кирпичам твои лёгкие /ветродырые скворешни,
срезы кухонь поперечные, пристанища горищ.
Спелость тяжко налитую тайн приблудного Кавказа,
чернокнижье заговора и безбрежье ремесла
выживают, изгоняют, точно оспу иль проказу,
точно листья с тротуара, точно воду из ручья.
Тёмные сырые кубла, скважистых годов подкопы —
всё развеется по ветру без огня и катастроф:
зарастают пауками граммофоны, телескопы,
и темнеет точно фреска араратский Саваоф.
Всё ещё жива цирюльня, и звенит минорно школа,
и ещё летает эхо от кузнечных причиндал,
но пора пространству волю дать, войти в начало кола,
и сжимаются перила, как спалённая /сгоревшая спираль.
Это как эвакуация. Со стен сползает охра —
станет улицею меньше на феерию людей.
Исчезаешь, пропадаешь, точно речка пересохлая,
Как дорога караванная в вихрящемся песке…
горище - чердак
коло круг
Вулиця Єреванська
І
Пропадаєш, вічна вулице, в безодні праархівні,
мов папери старозжовклі, на пустирищі згориш,
розбирають по цеглині продувні твої шпаківні,
поперечні зрізи кухонь і пристанища горищ.
І тяжку тужаву тайну приблукалого Кавказу,
чорнокнижжя заговору і безмежжя ремесла
виживають у непам’ять, ніби віспу чи проказу,
ніби листя з тротуару, ніби воду із русла.
Ці вологі тьмяні кубла, наскрізних років підкопи —
все розвіється за вітром без вогню і катастроф:
заростають павуками грамофони й телескопи,
і марніє наче фреска араратський Саваоф.
Ще живе тісна голярня, ще бринить мінорна школа,
ще літають луни шевських і ковальських причандаль,
та пора звільнити простір, увійти в первинні кола,
і згортаються перила, ніби спалена спіраль.
Це немов евакуація. І зійде настінна охра —
стане вулицею менше на феєрію людську.
Пропадаєш, вічна вулице, ніби річка пересохла.
Мов дорога караванна у мінливому піску…