О, Боже мій! Підкреслено існуюча,
До Тебе запопадливо молюся
У днину, що буденністю вируюча, -
До Зірки стежку втратити боюся!
Та стежка, блискавично виринаюча,
На мить лиш зблисне в ранішнім тумані -
З вікна - аж до ікони, де конаюча,
Навколішках, над згарищем, в омані...
Де, навчена у масках прикидатися,
Розгублено про прощення волаю,
Не знаючи, в якій же бік податися,
Хоч слів розважливих та співчуття благаю?!
Тобою вже хрестоматійно завчена,
При думці: а чи ж вороття немає?
Життям і спорожнілій, і потовченій,,
Невже душевний мир не випадає?
Своїми випадковими сльозами
Чи вимолю хоч для душі бальзами?!..