Літо бабине, бабин вік,
наче вчора була дівчиськом
і приймала до серця близько
п'янку батька і мамин крик.
Серце мало би кам'яним
стати з часом, не чути болю...
та хіба обираєш долю?!
Хай там як уже. Бог із ним.
Літо бабине - ох теплинь,
ніжне сонечко, мов обійми.
Що страждати літами тими?
Промайнули давно. Амінь.
Очі вицвіли, не збагнуть,
чи зелені були, чи сірі.
Із лелеками скоро в вирій,
бабин вік закінчИвсь, мабУть.
Ані суму, ані жальби -
літо бабине - день вчорашній...
може там, на тім світі, краще!?
Не лежати лишень аби.
Там, говорять, нема хвороб.
Вузлик складено з того року,
і щоб людям не мать мороки,
привезли на тім тижні гроб.
Літо бабине, бабин вік...
Захід сонця і захід літа.
Так й стояла, теплом зігріта,
у буслиний вслухалась крик.