***

За віконечком вже вітер,
Сніг крокує по тайзі,
Ну а я собі читаю ті новини, щоб їх всі…
На Донецьк знову ракета
Приземлилася як птах,
Тільки що з тієї ракети
Люди гинуть - оце жах.
Що там далі..? Ось Ізраіль
Знову обстріли почав…
Мамо рідна, як вже жити?
Краще б я того не знав.
Я собі дивлюсь на стелю
В одну точку, хоч вмирай.
Раптом хтось мене як кликне:
«Ей ну, Дмитрик, не зівай.
Подивись які дерева,
Мавка лісова несе.
Заспівай нам краще пісню,
День повільно так повзе.
Не сумуй за Україну,
Тут тайга і тут твій дім,
З ними долею пов‘язан,
Ти по ній гуляв малим.
Вона завжди приголубить
Та чекає на тебе.
Пил недобрий охолоне,
Тут ти свій, майже будь де.
А на рідній Україні б
Мабуть був один як сич,
Хто тобі чарку налили?
Хто поставив магарич?»
-«Тато, хіба у цьому справа?
Розумію я, ти звик,
Тайга до душі припала,
Що ж поробиш? Не сірник.
Виховала нас з тобою,
Дуже вдячний, ій за все.
Дай Господь, що мою долю
На Вкраїну занесе.