Н.Бидненко
Так скупо ти ділив тепло:
Мовляв, навіщо нам звикати?
Але ж було воно, було…
Від себе нащо утікати?
Та вже, засліплені дощем,
Розтали в мареві дороги.
І не сховатись під плащем,
Не обійти всі застороги:
Туди – не можна, тут – ніяк…
Кругом табу. Замкнулось коло.
Цей дощ у душі нам просяк,
В серцях – мовчання. Пусто й голо.
***
Так скупо ты делил тепло:
Сказав, зачем нам привыкать?
Но ведь была она, была...
И от себя зачем сбегать?
Уже ослепленны дождём,
Растяли в дыму дороги.
И не спрятаться под плащем,
Не обойти все настороги:
Туда - нельзя, тут - никак...
Кругом табу. Замкнулся круг.
Это дождь души наши промочил,
В сердцах - молчание. Пусто и голо.