Ось знову надходить з тривогою вечір…
Мені б не зламатись з думками про втечу.
Я стримую серце і волю, і душу,
Знесилення, розпач, бо вижити мушу.
Наруг супостата в собі не збираю,
Та я мимоволі про все прпам‘ятаю.
Зростити не хочу ненависть, відразу
І мститись не стану за біль і образу.
Бо мстивість роз‘їсть недоторкану душу…
Я стримую серце, бо вижити мушу.