"Господи, что я скажу, что не сказано прежде?
Вот я под ветром Твоим в небелёной одежде -
Между дыханьем Твоим и кромешной чумой -
Господи мой!"
И.Ратушинская
Господи мій! Що Тобі я іще не сказала?
Зустрічі наші тепер - лише низка вокзалів...
Диханням Твоїм у темряві ночі живлюся -
Тільки обіруч! - благаю, молюся й молюся!
Хочу писати, та крадуть всі літери тіні...
Але Ти ж знаєш, що мрії мої - в богоданності синій?
От і продовжую вірити через пекельностей муку,
Що Ти, нарешті, потиснеш замріяну руку?!
Знову дощі дріботять в листопадовій стрісі...
Тихо у хаті, немов в лісовому горісі...
Сплять десь комахи, яскраві метелики й бабки...
Все - Ти у серці читаєш. Прости мене. Крапка...
Перевод - Риммы Батищевой
Господи мой, что тебе я ещё не сказала?
Наши свиданья теперь – лишь вокзалы, вокзалы…
Только дыханьем Твоим в мраке ночи питаюсь –
Низко руками двумя умоляю, молюсь, поклоняюсь!
Тяга – писать, но воруют все литеры тени…
Знаешь, желания все в богоданности синей?
Вот я и верю всегда сквозь ужасную муку:
Ты ведь пожмёшь, наконец, мне молящую руку?
Снова дожди тарахтят в непогоде ноябрьской…
Тихо в квартире, как будто в молчании вязком…
Спят насекомые – холод в округе предзимней…
Точка – Ты в сердце открытом читаешь. Прости мне!