Розфарбувати сірі дні,
коли дощі в душі і зовні...
на жаль, та впевненість умовна,
а сумніви дощем в мені.
Ділити сонячність свою,
кого ще врятувати вдасться...
і не чіплятися за щастя,
яке нещасним віддаю.
Від самості до самоти
рукою іноді подати...
душа потрапила за грати,
і переплутались світи.
Розфарбувати сірі дні...
розштурхати важкезні хмари...
повірити у власні чари,
щоб душу визволить мені.
Розфарбувати сірі дні...
наївність вигнати із дому...
а все, що досі невідоме
в жертовнім хай горить вогні.
Хай дощ іде. І сніг за ним.
Самій собі створити фарби.
Самій для себе стати скарбом,
яскравим сонцем золотим.