Хочу згадати про боговибраний народ - про євреїв у моєму житті... З найпочатку - в Гречанах, де пройшли мої дитинство та юність, євреїв було лише чотири сім'ї...Всі вони жили саме поруч... Шпиці - у квартирі під нашою. Пупкіни - в будинку навпроти. Вінери та Самбурські - у будинках поруч. Було у Гречанах лише три інженери - всі три євреї - Шпиць, Пупкін, Вінер. І саме троє із їхніх дітей -
Гєнка Пупкін, Людка Вінер та Наталка Радомська (мати її - Самбурська Людмила) - навчалися у моєму класі!
З Гєнкою Пупкіним- Геннадієм Ісааковичем (Царство Небесне!) - ми двічі посідали першість у міському конкурсі на краще виконання бального танцю. Неперевершено слухняний був партнер, як саме для мене, бо насправді в танцях вела саме я. Керівником студії бальних танців - була також єврейка, Тєкутьєва Алла Моїсеївна, прекрасний викладач! Після наших із Гєнкою перемог саме вона через свою кращу подругу з Будинку профспілок, також єврейку, влаштувала нас із моїм партнером на все літо масовиками у піонерський табір в Давидківцях. Це було так невимовно доречно! Бо моя матуся уже була вдовою із двома неповнолітніми дітьми на мізерну зарплатню! І , крім зароблених грошей, ми із Гєнкою отримали ще й чималенький пайок продуктовий на додачу! Я тоді ще не розуміла, чому наш вчитель математики - Феофан Михайлович Соколов, глузливо та зверхньо звертався до Гєнки : "Син інжінєра!", викликаючи його до дошки...
Уже я писала в одній із моїх прозових мініатюр, що через "п'яту графу" в нашій гречанській школі всі вчителі - були євреї! Не знайшлося для них місця у місті, то їздили в наше передмістя за будь-якої погоди...одним автобусом, що тоді був у наявності, і ходив, коли хотів...Але вчителі - жодного разу не спізнилися на наші уроки. І викладачами були, що називається, від Бога! От їх знову із вдячністю та низьким укліном згадаю: Блєйвас Йосип Романович (директор школи, викладач з історії), Гольдер Юхим Якович ( викладач з фізики, класний керівник), Гєллєр Ілля Анатолійович ( викладач з математики), Шапіро Шеля Матвіївна (викладач з хіміі), Грінбау Любов Захарівна ( викладач з російської мови та літератури). Що про них коротко сказати? Постулати суспільствознавтва, що викладав Йосип Романович, я пам'ятаю і досі! Підручник Пьоришкіна з фізики, всі три частини - знала практично напам'ять! Тому, Царство Небесне Юхиму Яковичу!, здала фізику при вступі у виш на п'ятірку, здаючи його при цьому серед виключно медалістів! А у підручник із загальної хімії на першому курсі інституту, завдяки Шелі Матвіївні (Царство Небесне!) - практично і не заглядала!
Звичайно, і російською мовою я володію без репетиторів до сьогодні (Царство Небесне Любові Захарівні!)
По закінченню мною школи - матуся хотіла для мене, звичайно, найкращу сукню на випускний вечір. Але де її взяти? Полиці магазинів у місті - порожні щодо випускних суконь? Порадили звернутися до єврея- стоматолога у поліклініці, де мама працювала. І саме він, абсолютно не знаючи мене, продав сукню на випускний вечір із американських посилок. Звісно, вона була у мене найкращою!
Моя свекруха Віра Олександрівна Метелецька (Химовська) - також була єврейкою, хоч видавала себе за росіянку, а мого чоловіка - взагалі записала у метриці українцем? Ну, він, само собою, ні мови, ні традицій, ні звичаїв українських не знав, був вихований на суто російській класиці, хіба що у всіх застіллях горлав незмінну пісню "Ой, на горі та й женці жнуть"? Чому так? Тому що Йосип Бродський згадував - не знайомили навіть із родичами-євреями, аби не видали на допитах у КДБ!? Але завдяки такому збігу обставин (хоча я точно знаю, що випадковостей у цьому житті не буває!) перші 15 років у Києві я прожила у єврейському будинку, бо в ньому квартирували скрипалі, віолончелісти, адміністратори філармонії, читці, ну, і моя свекруха - камерна співачка! - себто, знане діло - євреї! Кілька років, до капітального ремонту будинку - кухня в нас була загальна. І от саме євреї - навчили мене готувати різні страви! Старенька Софія Петрівна - качку запікати із яблуками, фарширувати шийку, тушкувати різні види риб. А гроші в борг вона мені давала так, неначе це я в неї позичалася! Царство їй Небесне! Ольга Вікторівна Волкова, краща подруга моєї свекрухи, навчила випікати "Наполеон" - і саме він став коронною випічкою для моїх дітей та онуків!
На відселенні, поки два роки ремонтувався наш будинок, жили в маленькій кімнатці навпроти нашої квартири старенькі Ревекка Лазарівна та Михайло Якович. Щоправда, близько я з ними не спілкувалася, бо тоді тільки-но народилася моя донечка, я працювала на заводі, а вечорами їздила на навчання у КПІ...А треба було ж управлятися ще й по господарству, купувати продукти, готувати страви, прати та прасувати, не кажучи вже про щоденні клопоти із дитинчам, бо не допомагав мені ніхто... Але я назавжди запам'ятала з якою любов'ю ставилися одне до одного ці старенькі! Як ретельно готував шприця для ін'єкцій інсуліну чоловік для хворої на діабет дружини! І що вражало найбільше? На нашій загальній кухні - таргани просто кишіли, висячи гронами на газових трубах над кухонними плитами! І лише у куточку, яким опікувався Михайло Якович, жодного таргана не було! Ревекка Лазарівна - невдовзі померла... Михайло Якович прийшов з похорону, сів за стіл у колишній сімейній кімнатці, поклав голову на руки - і так і заснув...назавжди! Отакий був мені приклад ЛЮБОВІ ДО СКОНУ!!!
У два тижні родом - так захворіла на запалення легенів моя донька, що навіть не приймали нас до лікарні на приймальному покої. Боялися смертності, бо тоді лікарям знижували надбавки по виплатах. Отак просиділа я із своїм дитинчам на руках з ранку до вечора. Уже наприкінці денної зміни вийшла до нас завідуюча відділенням - дуже стара єврейка...І наказала нас прийняти на лікування. Я навіть імені та по-батькові її не запам'ятала, аби молитися за неї, бо тодішній тиждень у лікарні промайнув, як у страшному сні! Але Господь знає, хто ця прекрасна жінка - і нехай їй воздасться сторицею!
От роз'їхалися ми хатами із колишнім чоловіком...І попала я в кооперативний будинок, знов-таки єврейський!? Чому? Тому що євреям безкоштовні квартири державні майже не надавали, під усякими приводами пересуваючи їх у черзі. Тоді була чергова хвиля емігрантська... А мої діти тільки-но побралися - і хати в них, крім моєї "однушки", не було! Дружила моя донька із Еллочкою, донькою нашого коменданта. І от через неї дізналися про виїзд Маріанни Борисівни із двокімнатної квартири. Я її зовсім не знала. То зголосився піти на перші відвідини сам комендант. Взяла я і доньку із собою, що була вже на пів терміну вагітності першою дитиною... Маріанна Борисівна відказала, що про квартиру вже домовлено з родичами. Але комендант наш зазначив, що вагітним не прийнято відмовляти! І вона - погодилася... Погодилася і сплатити за квартиру у розстрочку... І свідчила про копійчану вартість квартири, аби з мене не стягли відповідний податок! Залишила дітям у спадок , безкоштовно звісно, холодильника, яким дуже довго користувалися. А люстру, що вона лишила, не поміняли і досі! Нехай і їй Господь воздасть сторицею!
Про будинок цей маю згадати і такий факт... В кожному під'їзді біля поштових скриньок були покажчики номерів квартир з прізвищами хазяїв. Прізвища були - суто єврейські, звичайно. І от у 90-х роках пронеслася Києвом чутка про єврейські погроми? За одну ніч ці покажчики на металевих листах із кріпленням величезними болтами, бетонно вмурованими у стіни, було демонтовано! Ось що таке для євреїв навіть чутка про погроми! Цілком випадково я дізналася, що батько моєї однокласниці Люди Вінер - виховувався у дитячому будинку, бо вся родина загинула під час погрому у маленькому містечку під Вінницею. І, нарешті, певно багатьом відомо про погром 15 лютого 1919 року у моєму рідному Проскурові (нині - Хмальницький)? Якщо невідомо, то почитайте в інтернеті, бо це був навіть не погром, а жахлива різанина та ще й у шабат! Вчинили його бійці армії Української Народної Республіки, очолювані отаманом Іваном Семесенком. За два дні - загинуло близько 1500 чоловік. Погром торкнувся ще й сусіднього села Фельштин і став одним із найкривавіших актів тих часів.У шабат (шабес) евреї найбільше часу проводять у родинному колі. Ця обставина зробила їх заручниками різунів, які вдиралися до осель і вирізали євреїв , не розбираючи статі та віку своїх жертв. У 1925 році у Проскурові спорудили пам'ятник жертвам погрому у Проскурові та Фельштині До сьогодні - це єдиний пам'ятник на місці братської могили жертвам єврейських погромів.
Пропрацювала я майже 40 років на заводі "Арсенал" у Києві. На перших двох дільницях у випускаючому цеху очільниками були євреї Леонід Григорович Рахвальський та Натан Якович Гольдштейн. Леонід Григорович був завзятим читальником - з ним ми обмінювалися новинками літератури. Саме він відкрив для мене Андрія Платонова. Натан Якович завжди хвалився, що в нього дружина - саме Зоя, як моя донька, а донька - саме Маргарита, себто я! От треба було працевлаштувати мою доньку для набуття стажу за обраною професією - біологією. Я ж - аніяким боком до біології була не причетна? В кого не спитаю - ніяких навіть порад?! І от бідкаюся ...в цій справі перед Леонідом Григоровичем. І одразу ж він питає: "А до моєї жінки у медичний інститут піде!" Звичайно ж, одразу погодилася я! І назавтра ж - сказав Леонід Григорович, куди йти і кого спитати. Так моя донька пропрацювала у медичному інституті лаборантом, отримавши для вступу до вишу прекрасну характеристику!
Євреєм був і мій безпосередній начальник на заводі - Анатолій Васильович Любченко (Царство Небесне!) Він і приймав мене на завод - у напів терміні вагітності, себто через два місяці я пішла у декретну відпустку! Про це він неодноразово шуткуючи нагадував, як я його обдурила? Анатолій Васильович до свят купував мені недоступні тоді по цінах книжки, знаючи мою любов до літератури. Саме він відрекомендував мене приватному невропатологу-єврею Глузману, який півтори місяці виводив мене із стану депресії після раптової смерті однокласника моєї доньки у випускному класі. Грошей на лікування у мене, як і завжди, не було, то я подарувала лікарю-рятівникові вишиту мною диванну подушку, а також однотомник віршів Йосипа Мандельштама, підписавши його - "Мастеру - от Маргариты". Робочі відносини з шефом у нас були прекрасними! Мій звіт про перевірки у підрозділах заводу мав надсилатися начальникам підрозділів із супроводжувальним листом за підписом шефа. До нього хтось цілий день юрмився у справах, або ж він був відсутнім у кабінеті, перебуваючи чи у цехах, чи на засіданнях у керівництва. То ж забігала до нього на хвильку лише за підписом...Він питав: "Я можу не читати?" Я відповідала: "Якщо хоч раз підведу Вас - то будете вже читати!" І він - підписував, не читаючи. Царство і йому Небесне!
Скажу без перебільшень - зуби мені Господь подарував міцні та прекрасні! Разом із посмішкою, відповідно... Але у отроцтві - один корінний карієсом - таки вразився! Про стоматолога я і думати не хотіла із його бормашиною! І через роки зуб уже був у такому стані, що не підписували довідку про стан здоров'я для перебуванні у піонерському таборі!?Моя мама - цілу лекцію-панегірик прочитала про їхнього стоматолога у поліклініці - єврея Новицького! І я - ризикнула! Так отой стоматолог ліквідував мені ураженого зуба абсолютно безболісно за хвилину! Хай і йому, Боженька, воздасть сторицею! Бо наступний зуб...аварійно перед весіллям мого брата - виривав уже стоматолог не того рангу!! Та що виривав? Зубилом орудував! Так що ще із флюсом зо два тижні боролася!
Потім, на пенсії - я почала писати вірші...Вступила до поетичного клубу...А прихисток нам для зібрань - надавав єврей - Марат Страковський, у єврейській бібліотеці на Стрітенській, яку він очолював. Прекрасна людина! Зараз, у часи війни - він із такими ж небайдужими людьми, опікується старенькими самотніми євреями, розвозячи продуктові набори. І досі у його бібліотеці - збираються митці - поети, музиканти, співці. Хай і йому Господь воздасть сторицею!
І, насамкінець, моя прекрасна перекладачка, що емігрувала свого часу із Харкова до Німеччини - у Баварію. За роки спілкування побачили світ три книжечки із її перекладами! Це - Римма Батищева. До речі, Римма прекрасно перекладає і з німецької! Сказано - боговибраний народ талановитий в усьому! Нехай і їй пошле Господь щастя, здоров'я, многая літа та усього бажаного!
А мій особистий друг, великий поет Борис Чичибабін, написав про вибраний народ ось так :
Еврейскому народу
Был бы я моложе — не такая б жалость:
Не на брачном ложе наша кровь смешалась.
Завтракал ты славой, ужинал бедою,
Слёзной и кровавой запивал водою.
«Славу запретите, отнимите кровлю», —
Сказано при Тите пламенем и кровью.
Отлучилось семя от родного лона.
Помутилось племя ветхого Сиона.
Оборвались корни, облетели кроны, —
Му;ки гетто, коль не казни да погромы.
Не с того ли Ротшильд, молодой и лютый,
Лихо заворочал золотой валютой?
Застелила вьюга пеленою хрусткой
Комиссаров Духа — цвет Коммуны Русской.
Ничего, что нету надо лбами нимбов, —
Всех родней поэту те, кто здесь гоним был.
И не в худший день нам под стекло попала
Чаплина с Эйнштейном солнечная пара…
Не родись я Русью, не зовись я Борькой,
Не водись я с грустью золотой и горькой,
Не ночуй в канавах, счастьем обуянный,
Не войди я на;век частью безымянной
В русские трясины, в пажити и в реки, —
Я б хотел быть сыном матери-еврейки.
<1946>
на фото - моя прекрасна перекладачка - Римма Батищева