Празник у селі
21 листопада день Архангела Михаїла. В селі Шершенці, де я народилась,
це храмове св'то. У нас називають цей день ПРАЗНИК.
На полях і на городах закінчились польові роботи і люди можуть дозволити собі
відпочити. Я описую спомини свого далекого дитинства. Тоді ще були колгоспи.
Люди працювали дуже багато і важко. Заробляли небагато. Але якщо святкували,
то дуже гарно. Можливо зараз там все по іншому. Я давно там не живу і не була
там дуже давно. Але згадка про цей день така яскрава.
Усі хозяйки в селі до цього свята готували багато смачних наїдків.
Бо мали приїхати празникОві. Так називали гостей. За звичаєм на Михайла
різали свиней, щоб було м'ясо. Моя мама готувала дуже багато смачних страв.
Великі шматки свинини вона смажила з усіх сторін на деках у печі напроти вогню. Потім
складала те м'ясо у великий казан. Далі воно мало томитись у печі до готовності.
Голубці - це обов'язкова страва у нашому селі. В Шершенцях їх роблять малесенькими, як мізинчик. Складають у казан на 10 літрів, або й більше. Повнісінький і теж у піч. Обов'язковими були і налисники з кисломолочним сиром.
Смачніщих я не куштували ніколи. Тісто на налисники мама замішувала на самих яйцях. Млинці повинні бути не запеченими до рум'яності. Вони повинні бути біленькими. Загортали у млинці підсолений сир і складали до каструлі. І теж до печі. А до м'яса готували деруни. Але у той час мама їх називала котлєтами.
Жарили ті котлєти з картоплі на пательні і теж тільки щоб держались купки.
Не дай, Боже, зажарити їх до рум'яності! То вже не гарні котлєти. Їх також складали в казан, або у каструлю. Всі ці вкусняки клали до печі, затуляли
її і доводили все до готовності. Холодець був теж обов'язковою стравою.
Мама варила його довго. Він майже не кипів, а тільки млів на краю плити.
Це був шедевр маминої кулінарії. Були і солодкі страви - кисіль з дерену,
пряники на свинячому жирі, хрустики.Це була така смакота, що й не передати
словами. А на закінчення банкету на стіл подавали варені сливи - чорнослив.
Ось таке приблизне меню було тоді. Це були десь шестидесяті роки минулого
сторіччя. Мені було років 7. Я дуже чекала, коли приїдуть ті празникові.
Часто у цей час року уже падав перший сніг. Мама казала, що гості приїдуть
на білому коні. Я уявляла собі цього красеня, на якому мають приїхати до нас
гості. Бігала на зупинку автобуса зустрічати їх. І дуже засмучувалась,коли
гостей не було ні на білому коні, ні на автобусі. А коли вони приїздили,
я дуже раділа. Не знаю чому. Можливо тому, що вони привозили цукерки.
Ось такі спогади навіяло на мене сьогоднішнє свято. Нині у нашому селі
мобуть все по іншому і наїдки інші. Давно там не була...
21 листопада 2023 рік.