Любий читальнику! Одразу зізнаюся, що із спортом у юності я не дружила. Не було ні схильності, ні відповідних талантів! Але, аби не вважали, що відмінниці оцінку натягують, всі нормативи на спортивних снарядах на заняттях з фізичного виховання я виконувала. Щоправда, стрибки у довжину та через планку - мені ніяк не давалися. Або я стрибала далеко від обмежувальної лінії, або навпаки, із розгону її перескакувала? Погані справи були також із бігом хоч на короткі, хоч на довгі дистанції - підводила, як співав Висоцький, "дихалка". Та в цілому та в середньому - п'ятірка у чверті та річна - таки вимальовувалися врешті решт!
От розминку на заняттях фізичного виховання - я любила аж дуже! Чимось вона нагадувала мій улюблений балет! Тож і викладалася я на ній по повній! Особливо приємна згадка, коли заняття вів Володимир Максович Никль , - мужчина гарний із себе, із невідпорною посмішкою! Бо він ще супроводжував розминку грою на фортепіано! На жаль, той благосний період продовжувався недовго - вчителі з цього предмету мінялися в нас, як у дам пальчатки! Молодший син Володимира Максовича упорядковував на цвинтарі могилу мого татка - тож ми і колишнього вчителя згадали добром...
Ну, довелося мені прийняти участь і у змаганнях. Оголосили у шостому класі проведення лижного кросу на два кілометри. І наші хлопці умовили мене взяти у ньому участь...задля масовості. Я погодилася. Умовою було - як завгодно, але від старту - досягти фінішу. Почала я вдома одягати черевики на змагання. Коли це мама поцікавилася, а куди це я взимку - у черевиках? Звісно, пояснила. А мама незворушно: або у валянках, або ніяких змагань! Довелося йти на місце збору у валянках, щоб продемонструвати, чому змагатися я не можу.
Але наші хлопці хвацько прикрутили мої валянки у жорстких кріпленнях...І я досить бадьоро - стартувала... Та не довго, як то кажуть, грали музики! Жорсткі кріплення - обидва валянки мої дуже скоро порвали вщент! І почалася моя невимовна мука, бо ті кріплення почали нищити мої п'яти! А доповзти потрібно було якось аж до фінішу, інакше не мало жодного сенсу і змагатися? Ну, долізла таки я до омріяного фінішу. Масовість нашій команді - зарахували! Але мої бідні ніжки! Повні панчохи крові! Якось і додому я дочвалала...А там уже моя мама бідкалася із моїми покаліченими ніжками. І, гадаю, подумки не раз лаючи себе, що не дала взути дитині черевики на злощасні змагання?
І нарешті, одні спортивні змагання у сьомому класі - зорганізувала я сама. Спало мені на думку позмагатися із паралельним класом? Народ класний - мене підтримав. Обрали видами спорту - баскетбол та волейбол, бо якраз діло було весною. Жодного разу я не приймала участі у цих змаганнях та й правил гри абсолютно не знала. Наші хлопці розтлумачили мені правила гри та включили в обидві. Бо як же "закопёрщик" - та й учпсті не прийматиме?
Почалися змагання із баскетболу серед дівчат. Коли м'яч попадав мені, то вже ніяка сила не могла його у мене відібрати! Я стрімко вела його до нашої найвищої Наталі Колесникової, яка вже вартувала біля корзини. М'яч передавала, можна сказати, із рук в руки, бо й пасувати не вміла! А наша Наталочка, високо підстрибнувши, уже віртуозно вкладала м'яча до корзини! Зрозумівши, як діяти, дівчата старалися спасувати м'яча саме мені. Наші хлопці-вболівальники тоді репетували на увесь майданчик, підтримуючи мене! А вже я старалася - на всю потужність як не до Наталі, то нашій Валі Кириєнко м'яча передати! Одним словом, обидва сети закінчилися із розгромним рахунком для "бешників"!!
А от у волейболі - то я таки просто була зайвою? Бо ні м'яча спасувати, тим більше перекинути його через сітку - годі було і старатися! Та я й останньою стояла у шерензі на заняттях з фізкультури?! І не підходила навіть за зростом! Тому всю гру я прострибала поза своєю командою, підбадьорюючи гравців. Та наші дівчата - і без моєї участі чудово впоралися! Про команду хлопців - взагалі ніяких хвилювань не було, тому що в ній були майбутні майстри спорту Коля Саварчук та Валєра Ребриков!! Звичайно, "бешників" перемогли і вони!
Вручили нам грамоти. З підписами та печатками, як і годиться. Повісили ми їх з обох боків класної дошки у рамках. І довго ще вони нагадували нам про переможні змагання!