Моє знайомство із жабами почалося у ранньому дитинстві. Весняні калюжі кишіли пуголовками, яких я вважала за маленьких рибок. Тому сміливо ловила їх у скляну банку з водичкою та годувала крихтами хліба. Через пуголовків саме на правій руці, якою ловила, з'явилися у мене бородавки, хоча сучасний інтернет заперечує цей факт, стверджуючи, що бородавки не від жаб, а від вірусів? Згодна з цим також, бо у тих калюжах та на тих пуголовках, я думаю, містилися усі віруси, які в світі є!
Може б ті бородавки мені і не заважали б, коли б у балетній студії, до якої я тоді ходила, партнерки бридили триматися за мою руку? Ну, вони, щоправда, бридили і мною, бо у студії дівчата навчалися із середнього та заможного класу, а лише я належала до робітничо-селянського! Отож вирішила я будь-що бородавок позбутися. Як саме? А покладу-но я руку під санчата, що летять з гори? Сказано - зроблено. Замруживши очі, аби не лякатися, поклала я руку під санчата! А санчата тодішні були не теперішні, легенькі, алюмінієві! А чавунні, важелезні! Одним словом, бородавку разом із шкірою було здерто. Ну, і багатостраждальна правиця врешті решт загоїлася.
Подальший випадок уже із дорослою жабою я згадувала. Знову ж таки у дитинстві відпочивала я із батьками на нашому Південному Бузі. Плавати не вміла. Але поклали мене на величезну надуту шину від колеса вантажівки. І от та шина течією несеться до протилежного берега, де спокійнісінько сидить величезна жабисько!? Що робити? До жаби чи у воду? І я - злізла у воду. І звісно - почала тонути. Батьки спокійнісінько різалися у карти на березі і лиха, що скоїлося, не бачили. Пильнувала лише наша вівчарка-розумниця Аза. Вони і виловила мене на берег за труси.
Була пригода із жабою і в школі. Зоологію у нас викладав особисто директор - Олександр Харитонович Сидоренко. От дійшли ми до вивчення хробаків. Видали нам всім предметні скельця для розтину тих нещасних, що б же не тільки на схемі побачити їхню будову. А далі у програмі - була земноводна - жаба. І загадав учитель: хто жабу принесе на урок для розтину, тому одразу ж п'ятірка в журнал! Була пізня вже осінь. Певно, всі земноводні давно поснули у своїх нірках? Але однокласник Льоня Худецький десь-таки ту жабу виловив і приніс особисто для мене на урок, щоб п'ятірку ж мені заробити!
Як тільки взяла я банку із жабою до рук, то тут-таки ту банку і впустила! Жаба вистрибнула і почала злякано плигати по класу! Дівчата повискакували на парти і несамовито верещали! Хлопці гуртом злякану жабу ловили! Нарешті, жабу було спіймано! Але для її розтину уже і часу не лишалося? Так що земноводна була врятована! Коли пролунав дзвінок з уроку, Льоня-таки наважився нагадати Олександру Харитоновичу про обіцяну п'ятірку? І він, настромивши окуляри на носа, поставив-таки мені п'ятірку у журнал, промурмотівши, що в мене їх і так вистачає?!
Уже у моїх онуків була в дитинстві пластикова жабка-іграшка. Ну, до того схожа, наче живісінька?! І от я ту жабку...не голіруч, а рушничком, хапала і куди-небудь ховала...А на ранок - знов та жабка в дитячих іграшках, хоч убийся!
Донька з цього приводу купила мені магнітика на холодильник із розкішною Жабою-Царівною, з короною на голові. Підпис на магнітику проголошував: "Полюби меня такой, ква-ква-квакая я есть!" Ну, і листівочку гарненьку, де жабка віком...десь із моїм відповідно, відпочиває у кріслі-качалці, а над нею - метелики кружляють, бо я ж відповідно - Метелецька?! То вже цю листівочку - розташувала на видноті у своїй кімнаті.
І ось пересилає мені донька фотку моєї правнучки Лісуні...із жабою у долоньці? Виявляється, їм у дитячий садочок поприносили різних земноводних. Була навіть плямиста саламандра. Лісуня вдома оповідала батькам у захваті про різних жаб. Одна, виявляється, вміла далеко пісяти? От діти це спостерігали і весело гиготали! Ще одна - виглядала, як листочок - саме так вона маскується у природі. І якраз ця сподобалася Лісуні найбільше! А ще - була величезна помаранчева! Цю треба було тримати, аби вона не бачила пальців, бо тоді ще й кусається! Отак, через покоління, але любов до жаб - таки передалася, слава Богу! Може, якось і мені вдасться? Бо маємо любити все суще, кожне Боже творіння! І бачити в ньому - прекрасне!
На фото - моя правнучка Ліса тримає жабку у долоньках, дитячий садок, м. Краків, листопад 2023 року. Магнітик та листівка, подаровані донькою, аби я, врешті, полюбила жаб!