А ти такий величний і чужий...
Ні, навіть не чужий, а незнайомий.
Проте зцілЯєш від хандри і втоми
в табованих емоцій на межі.
По лезу бритви я ішла не раз,
на те були хоча б якісь причини...
але коли нема ні "ми", нема ні "нас" -
це наче сам собі стріляєш в спину.
Харизматичний. Без смішнИх табу.
Упевнений в собі, самодостатній.
Казала б ще... але, мабуть, достатньо.
Ти й сам про себе знаєш все, мабуть.
Я ж просто перехожа. Що пройшла
десь скраю долі, приторкнулась лИшень,
даруючи краплиночки тепла,
маленька та весела сіра миша.
Забудеться ця зустріч, та й усе.
Бо зречення себе вросло у гени...
а для бажань до відчаю шалених
нас Бог до наших рідних віднесе.