Початок грудня. І надворі -
Нема на чим спочити оку...
Спинюсь від Тебе за пів кроку,
Тримаючи померлі зорі...
Обтяжливі набридли ігри...
Та й із якого переляку
Мене, зомлілу та закляклу,
Цей грудень майже сміхом вигрів?
Вже під снігами хризантеми
У квітнику повідцвітали...
Тож кольору чорніш металу,
Знов повернулись хижі теми...
Хоч поглядом небесне всотуй,
Угледиш сніг Кіліманджаро...
І просиш вкотре - в серце жару
Та ніжності в душевні гроти.
Натомлена від кавер-версій,
Без перевтілень прижиттєвих,
Без зміни цінностей суттєвих,
У гаморі мінорних терцій,
Коли любов зриває маски,
На кшталт метелика у нічку ,
Знов полечу в полум'я свічки,
Надіючись на Божу ласку,
Під стукіт дощових овацій -
В пістряве сяйво стилізацій...
Перевод - Риммы Батищевой
Пришёл декабрь. И я в округе
Не вижу никакого блага…
Я встану от Тебя в полшага,
Воздев к потухшим звёздам руки…
Мне этих игр приелась тяжесть…
Да и с какого перепуга
Меня в тоске, как от недуга,
Декабрь согрел от смеха даже?
Уже под снегом хризантемы,
Поникли, им так грустно стало…
И, цвета чёрного метала,
Вновь хищные вернулись темы…
Хоть небеса впитаешь взглядом,
Увидишь снег Килиманджаро…
И снова просишь сердцу жара,
Душе – и неги, и отрады.
Уставшая от кавер-версий,
Без жизненных преображений,
Без смены ценностных суждений,
В звучании минорных терций,
Когда любовь срывает маски,
Я бабочкой, ночною самой,
Вновь полечу на свечки пламя,
Себя вверяя Божьей ласке,
Под звуки дождевых оваций –
В сиянье ярких стилизаций…
на фото - автор вперше бабуся, листопад 1990 р.