Пробач, що нині я така сумна,
це зовсім не пов'язано з тобою...
це горя не міліє глибина,
а прикрашає скроні сивиною.
Я дякую, що ти такий, як є,
емпате мій коханий, мій прекрасний.
Мов тепле, ніжне сонечко моє,
що зігріває лагідно і вчасно.
Завдячую тобі - прийняв таку
розбиту на дрібнесенькі уламки,
повів до свого серця, як до зАмку,
прийняв собі журбу мою гіркУ.
Спасибі, не стараєшся ламать
мій дивний всесвіт. Дозволяєш бути
і ефемерним, і звичайним чудом,
яким я вправі вибрати сама.
Кохаю! Хоч подеколи сумна...
Кохаю! Попри наші сиві скроні...
Хай горя не міліє глибина,
я грію серце у твоїх долонях.