У тому році ніжна білизна
щоднини множилась - краса казкОва...
а біль сягав, здавалося, до дна,
здираючи, мов скальп, цілючість слова.
І ті, хто промінцями у пітьмі,
старались освітити шлях до Бога,
були, насправді, зовсім не людьми...
то Янголи злетілись на підмогу.
Свідомість тухла... але я жила...
і навіть інерцІйно щось робила...
надсильна і відкрита для села -
ніхто не знав, де я знаходжу сили.
То Янголи. Безмежна дяка їм,
мене над прірвою тримали дужо...
мій син, напевно, був для них своїм,
такий ясний і до страждань байдужий.
П'ять років. Сльози досі у мені -
невиплакані, щирі і гарячі.
Тому, коли хтось гине на війні -
не за одного, а за двох я плачу.
І кожен рік в ці радісні святА,
не мала б я ні крапельки покОю...
але летять , мов журавлі, літА,
а Янголи і досі ще зі мною.