Туман минулим вічність обплітає,
Тьмяніють дні безмежно золоті,
Неначе душу саван огортає,
Коли удвох, але на самоті…
Блукаючи чужими берегами,
Підвладні безпросвітній німоті,
Незрозумілі бредемо шляхами
Все ще удвох, але на самоті…
А мимоволі пам'ять завмирає
У зорепаді згубних почуттів,
Що навіть розум серце не питає
Чому удвох, але на самоті…