Н.Бидненко
Заблукала душа між двох сосен –
Дуже близько стояли вони.
І хоч в світі печалилась осінь,
А душа все тяглась до весни.
Ой ви сосни високі і гарні,
Чом ви душу в полон узяли?
Чи то так їй судилось по кармі,
Що до неї ви мов приросли?
Роздвоїтись душі не під силу –
Небеса наші долі вершать…
Гей, ви, сосни, високі й красиві, –
Розступіться, бо гине душа.
***
Заблудилась душа меж двух сосен -
Очень близко стояли они.
Хотя в мире печалилась осень,
А душа так хотела весны.
Ой вы сосны высокие, стройные,
Зачем душу мою взяли в плен?
Или так ей судилось по карме,
Что к душе вы почти приросли?
Раздвоиться душе не под силу -
Небеса наши судьбы вершат...
Ой, вы, сосны, высокие, милые,-
Расступитесь, ведь гибнет душа.