"...тільки людина постійно губиться
вроджена дезертирка"
Ян Твардовський
Місяць надворі панує зима -
Чиста, слухняна, безсніжна та вбога,
Котра не знає достоту сама,
Чи в самозреченнях райська дорога?
Сірий, холодний, засмучений дощ
Змиє гріхи, мов найкраща аскеза, -
І до забутих навернуться прощ,
Бо лиш вона для гріхів антитеза...
Дощ дріботить і на добрих, і злих...
Дощик грудневий, мов Ангел самотній,
Змий і мені мій розкаяний гріх,
Хоч на краю у душевній безодні...
Дощ, що святі мив ще ніжки Христа,
Пролопотів, як сонату вокалу, -
Істина справді чудово проста!
Тисячі літ на Ісуса чекала -
Гаряче й скрушно, всім бідам назло -
Сяйво Любові від ревного Бога -
Так божевільно, так квапно зело -
Він же чекав мене тут - за порогом! -
Бо, як нещасно захочеться Неба -
Кожна дорога туди, куди треба!
Перевод - Риммы Батищевой
Месяц кончается – правит зима –
Вовсе бесснежная, просто убогая,
Что и не ведает даже сама,
К раю ль ведёт отреченья дорога?
Серый, холодный, тоскующий дождь
Смоет грехи, как крутая аскеза, –
И до обрядов прощанья придёшь,
Ведь лишь они для грехов антитеза...
Дождь льёт на добрых и злобных – на всех...
Дождь в декабре, словно Ангел единый,
Смой и с меня мой раскаянный грех,
Хоть на краю у душевной пучины...
Дождь, что святые мыл ноги Христа,
Проголосил, как звучанье мелодий.
Истина, правда, чудесно проста!
Долго ждала я Иисуса прихода –
Так сокрушённо, всем бедам назло –
Светом Любви от ревнивого Бога –
Страстно, безумно, так яро зело –
Он ожидал меня здесь, за порогом –
Ведь, если сильно захочется Бога,
То приведёт, куда надо, дорога!
на фото - ялинка, подарована доцею - грудень 2023 р.