Грай сопілка, грай... вітер дме,
І її пісні з грудей в світ випускає...
Женуть пси живу отару,
Сонце виглядає із-за гори,
А вітра гонять сиві хмари.
Земля з ранку народилася,
Медовими росами вкрилася,
Пелюстками квіткове серце
до сонця похилилось.
Грав пастух, на сопілці
випасаючи в горах отару,
Співала сопілка про кохану,
що в далині залишилася...
Розігралася швидко чорна буря,
І в суєчі, на гірських кручах -
Між трав та каменю загубилася
співоча пастуша сопілка...
Вона порожня, як і раніше,
лежить у гірських росах між трав,
На ній тільки вітер повільно грає,
і витягує тихі звуки горам.
Співав вітер на сопілці
і по небу гнав білі хмари,
Співала про улюблену землю
сопілка під палаючим небокраєм,
Де як голос кохання бродить вітер,
і життя річка тече в низинах.
Вирізана була із земної гілки
і тому вона так сумувала-співала,
Навіть під холодними небесами
земне коріння тепле лунало.
Ми - порожня сопілка,
Всього лише інструмент,
які в нас впустимо віру та вітри? —
Чи зіграє ще з нами, скрізь нас -
дихання небесного «пастуха»?
Або доля жорстоко надійде з нами,
Або стежка пісні буде легка і стрімка...
Нема відповіді, тільки дмуть в її груди
Нескінчені крижані гірські вітра.
Женуть пси живу отару,
Сонце виглядає із-за гори,
А вітра гонять сивії хмари.
Земля з ранку народилася,
Медовими росами вкрилася,
Пелюстки квіткового серця
до сонця похилилися.
Грай сопілка, грай... вітер дме,
І її пісні з грудей в світ випускає...
Імена абсолютної істини
Строфами віршів складено
на листі степових трав,
А в порожні стебла квітів
вкладуть життєдайний дух
всепроникні твої вітра...
*Сопілка(укр.) — свирель(рос);
**Дме (укр.) — дует (рос).