Сонячно, аж очі сліпить блиском
дивовижна, сніжна білизна...
Я гадала, що кохання близько,
а насправді льодяна стіна.
Ти мене не чуєш і не бачиш,
сонце в очі й наче жар пече...
Я перед тобою не заплачу,
не зіпнуся на твоє плече.
Вірила. Хоч так боялась вірить.
Відкривала душу - сміло входь.
Тільки ж ти не знав ні в чому міри :
руйнував навмисне душу й плоть.
Прибивав цвяхами зла людського
серце незрадливе до хреста.
Що тобі було до болю мОго?!
Чим товстіший вибирав хлиста.
Сік безжально, часто і до крові
у дурмані мІцного вина...
Я гадала, причащусь любові,
а між нами снігова стіна.