Н. Бидненко
Безсоння. Ніч. І нікому писати,
І говорити ні з ким, як на гріх.
Й зима не спить, свої зронивши шати,
Що тихо тануть, скапують зі стріх.
Холодним медом місяць маже вікна.
Під ранок зазимнішало навкруг.
А десь любов, яка ще вчора квітла,
Чекає – може, зблисне сонця пруг.
Щоб їй туди, у сонячні палати,
У юнь весни із цих жорстоких зим…
Безсоння. Ніч. Продовжую писати,
Та ці листи не читані ніким.
***
Бессонница. Ночь. И некому писать,
Поговорить же не с кем, как на грех.
Зима не спит, сбросив вниз одежду,
Что тихо тает, капает на снег.
Холодным мёдом месяц мажет окна.
Под утро заземило всё вокруг.
Но есть любовь, которая ещё вчера цвела,
Ждёт - может, блеснёт солнце вдруг.
Ей бы туда, в солнечные палаты,
В рассвет весны из этих жёстких зим...
Бессонница. Ночь. Продолжаю писать,
Но эти письма не прочитаны никем.