Уже заря золотогорая
там, где полынью зацвело,
на огнерыжие пороги
легла седеющим крылом.
На тротуарах не лилеи
и не лебяжий в небе крик, –
звенящей бездны над землёю
чело печальное горит.
В поля духмяною ладонью
червонцы осень
высевает…
А где-то мчат стальные кони,
и пахнет холодом трава.
Уже зоря золотогора,
де полинами зацвіло,
кладе на огненні пороги
своє сивіюче крило.
На тротуарах не лілеї
й не лебединий в небі крик, –
дзвінка безодня над землею
чолом задуманим горить.
В поля з пахучої долоні
червінці осінь просіва…
А десь біжать залізні коні,
і пахне холодом трава.
1922