Минуле саме по собі неспроможне минути,
ти маєш підняти сідниці і далі піти...
позаду виття і розкаяння можна почути,
попереду - нові ідеї, проекти, мости.
А вир суєти, як залежність ціпкА і невпинна,
закрутишся так, під очима синцями круги...
омана проходить - навколішках знов перед сином,
а спину схлистали провин шкіряні батоги.
Так буде до скону, немов в двох світах проживаєш
ніскільки не схожі дві долі одної душі...
між пеклом і раєм... постійно між пеклом і раєм,
а час леопардом кудись в невідомість біжить.
І втіха, і розпач, і милості щедрість й тортури -
усе одним тілом і розумом маю знести...
Коли геть нестерпно, у мІзках включається дура,
яка між світами возводить прекрасні мости.
То надто психічне і люд не сприймає такого -
її б у лікарню і струмом мости ті розбить...
могли б, то завЕзли, але вона в схроні у Бога,
котрОму не складно таку навіженну любить.