Цветочки облетают, ветер обрывает
лепестки печальные в синей тишине.
По садам пустынным едет горделиво
осень желтокосая на лихом коне.
В даль, что дышит холодом, без жалости за летом
осень синеокая едет не глядя.
Вянет всё, где рядом прозвенят копыта
золотом подкованного чёрного коня.
Цветочки облетают, ветер обрывает
лепестки печальные и сорит кругом.
Разлита повсюду тихая покорность,
и берёзка белая мёрзнет под окном.
Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні в синій тишині.
По садах пустинних їде гордовито
осінь жовтокоса на баскім коні.
В далечінь холодну без жалю за літом
синьоока осінь їде навмання.
В’яне все навколо, де пройдуть копита,
золоті копита чорного коня.
Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні й розкида кругом.
Скрізь якась покора в тишині розлита,
і берізка біла мерзне під вікном.
1938