О, Господи! Ти - вже настільки мій,
Що наступлю на гаспидів і змій!
Довколишнього не шукаю броду -
Як зватимеш, то мчатиму по водах!
Вода ж джерельна в мене вже давно -
Претворюється в істини вино.
Я під Твоїм божественним перстом,
Як песик, жду очима і хвостом,
Що згинуть врешті ці часи лукаві
І вернешся Ти в незреченій славі!
Вдова із лептою, що цілувала руку,
А Магдалина ніжки. Знаєш муку,
Що у душі, як істина проста -
Чи не мені незаймані уста?