Сергій Єсенін
ПЕРЕКЛАД
Відгомоніло золоте полісся,
Навпошепки берези шелестять,
Лелеки залишили свої гнізда
І в подорож до Африки летять.
Ми всі мандрівники у цьому світі,
Ми всі, як перелітні журавлі,
Біля ставка небесної блакиті
За нами посумують явори.
Стою один, як осокір у полі,
Ячать у небі лебеді сумні,
Гортаю сторінки своєї долі,
Але не шкода ні про що мені.
Мені не шкода пожовтілих квітів,
Змарнованих і втрачених нагод,
В саду палають кетяги калини -
Садиби української декор.
Ці ягоди - як перли у намисті,
Акомпонує їм суха трава,
Як падає з дерев пожовкле листя,
Так падають із вуст сумні слова.
І навіть якщо вітер змін змете їх
Докупи, наче віником сміття,
Згадайте про полісся золотеє,
І як птахи до вирію летять.
Мньов 2023
Сергей Есенин
ОРИГИНАЛ
Отговорила роща золотая
Березовым, веселым языком,
И журавли, печально пролетая,
Уж не жалеют больше ни о ком.
Кого жалеть? Ведь каждый в мире странник —
Пройдет, зайдет и вновь оставит дом.
О всех ушедших грезит коноплянник
С широким месяцем над голубым прудом.
Стою один среди равнины голой,
А журавлей относит ветер в даль,
Я полон дум о юности веселой,
Но ничего в прошедшем мне не жаль.
Не жаль мне лет, растраченных напрасно,
Не жаль души сиреневую цветь.
В саду горит костер рябины красной,
Но никого не может он согреть.
Не обгорят рябиновые кисти,
От желтизны не пропадет трава.
Как дерево роняет тихо листья,
Так я роняю грустные слова.
И если время, ветром разметая,
Сгребет их все в один ненужный ком…
Скажите так… что роща золотая
Отговорила милым языком.
1924