Знаєш, а душа болить,
без сліз тихенько плаче.
Підніме очі до гори,
неначе щось змінити хоче.
А жити треба нам іще,
і думати, що треба.
Ти мій і більш нічий,
як сонце для землі і неба.
Обнімеш ніжно...
мене хоч чимсь розрай,
Хоч поглядом, хоч соком спілих вишень.
А місяць сміється угорі
і сніг негода знов принесла.
Холодна січня
заметіль
і прянощів напиток.
А доля нитку все пряде,
на перші квіти, весни квіти,
і на добре щось, в неї свої поради.