Родині Туровим, Сало,
Тараненко.
Мені на фото — років вісім,
А братові, Володі — вісімнадцять,
За нами наче у веснянім лісі,
Квітучих вишень кільканадцять…
Обоє ми в костюмчиках сіреньких,
Тільняшка у Володі і сорочка,
У мене все — на виріст і простеньке,
На грудях світла лінія замочка.
В обох у нас картУзики убогі,
У брата старшого над лобом чуб,
У мене — у траві обидві голі ноги,
І рученьки по швам і маки губ.
Вдивляюсь я на фото мов крізь роки,
І дивиться на мене брат і я маленький.
Зливаються в очах як три затоки:
Дитинство. Молодість. І я старенький.
Усе на світі має свій початок і кінець,
Усі ми ходимо у Бога під покровом,
Та тільки б душу не розвіяв той вітрець,
Коли дарує Бог нам віру в слово.
Минають дні як і травневі теплі ночі,
І все колись мине, як променем і ми,
Та тільки б не дивитись смерті в очі,
Коли вона несе нещастя молодим.
04.02.2024