Н.Бидненко
Просвітління
Розгледіла: ти був, як і усі,
А я поспішно возвела тебе в кумири.
Ти просто відблиск сонця у росі,
А сам не грів, лише здавався щирим.
Знов дощ іде. І час, мов та вода,
Стікає в Безмір чи в душевні рани.
Цей дощ мені про тебе нагадав…
О Боже, прикрути небесні крани!
Бо він пішов, колишній мій кумир,
Уже й не видко – дощ туманить вікна…
Він злим буває – цей життєвий вир:
То є любов, а то безслідно зникне.
***
Рассмотрела: ты был как и все,
А я поспешно возвела тебя в кумиры.
Ты просто отблеск солнца на росе,
А сам не грел, а лишь казался милым.
А дождь идет. И время, как вода,
Стекает в Вечность иль на душу в раны.
Этот дождь мне о тебе напомнил...
О, Боже, прикрути небесные краны!
Ведь он ушёл, бывший мой кумир,
Уже не видно - дождь туманит окна...
Он злым бывает - этой жизни мир:
То есть любовь, а то бесследно исчезает.