Розумним - достатньо, але не мені.
Між аркушів тануть зорі осяйні.
На кінчиках вій сувоєм таким чарівним
Впинається погляд в простір - курява й дим.
Нічим плакати - заклякли рукостискання,
Сивочолі ночі, серця й долі повстання,
Поза обурення обрієм - димова завіса,
Читає втомлений Вішну земні чаліси.
Димом, маревом, нерозчиненими слідами
Хтось дотепний малює слайди у цій дорамі.
Підвестись, припинити розмову, зібрати речі?
Ажно серце серед сувоїв чекає втечі.
Розумним - достатньо, мені ж кагарлик оминати,
Збираючи потаємні зілля та шати.