Я бачив біль і бачив радість,
В очах жаврів і сміх і плач,
Під власним тягарем дзвіниці,
Скрегоче зморений палач.
Тягне постійно і чекає,
Вдивляючись, чи ще горить?
Згасай! Згасай! А не згасає,
Остання неповторна мить.
Удар , удар, тяжке відлуння.
Всередині - майже зими,
У другій половині грудня,
Останній раз почули ми.
Імла і нерухомість часу,
На дні - безодня почуттів.
Розстріляних одного разу,
Як хтось того із нас хотів.
Ось вже і ніч яка минає.
Десь вдалині лунає дзвін,
Це дійсність? Сон? Хто знає
Звонарь відповідає: - Він.
Моїй, Діані…