Я бачила сни. Ті, яким не здійснитись.
Я мріяла жити, тримаючи світ.
Та я усвідомила - треба скоритись -
Не можна кохати безжалісний лід.
Я крила ламала. Вони не потрібні.
Я подих тримала, згораючи вщент.
Я завжди це знала - не рівні, не рідні.
І все, що я мала - єдиний момент.
В моїх лабіринтах заплутались мрії,
А в мріях моїх розчинилось життя.
Хіба можна жити без права надії?
Хіба можна вбити свої почуття?
Залишаться сни. Ними буду я жити,
На зламаних крилах триматиму світ.
По крихтах збираючи серце розбите,
Я всупереч долі кохатиму лід.