Долиной дивной, без руля, весла,
Мы плыли с ним вдвоём - я и Вергилий.
Он был весь как из бронзы - и к далёким лилиям
Река неведомая нас на волнах несла.
Кувшинок там плелось без счёта и числа,
Забрезжил свет в пустыне златоволной;
Тонул я взглядом в тех белёсых волнах,
А слух тонул в речах небесного посла.
Я слышал: "Лилии, что источают чары,
Далёко от земли, от valle lacrimarum,
Рукой могучею посеяны, взросли;
Далёко от земных тревог и перепалки,
Колышутся средь грёз извечных двойники
Сонетов и канцон грядущего Петрарки".
23.04.1921
vallе lacrimarum - долина слёз.
Сагою дивною, без демена й весла,
Ми пропливали вдвох, – я й чарівник Вергілій.
Як бронза він різьбивсь – і до далеких лілій
Ріка незнана нас, гойдаючи, несла.
Латаття там плелось без ліку і числа,
На світ займалося в пустелі злотохвилій;
Я поглядом тонув у тій наплаві білій,
А слухом – у речах небесного посла.
Я чув: “Ці лілії, що упояють чаром,
Далеко від землі, від valle lacrimarum
Зросли тут засівом потужної руки;
Далекі від тривог і від земної сварки,
Колишуться і снять, одвічні двійники
Сонетів і канцон майбутнього Петрарки”.
23.04.1921