Ласточка строит гнездо,
носит с урочища глину.
Дом свой я долго лепил,
завтра надолго покину.
Ласточки глину берут
в яме, где нас постреляли.
Наши сердца вам на гнёзда пойдут...
Ночами тепло ещё. Росы уж пали.
Из неба, земли и воды,
с кровью, слезами и потом
лепим гнездо, возвращая сюда
наши затерянные следы,
наши тела, перевитые дротом.
Скоро холодный ветер
Губы сведёт немотою...
Смерти нету на свете —
Я возвращусь за тобою.
ПОЕТАМ РОЗСТРІЛЯНОГО ВІДРОДЖЕННЯ
Ластівка зводить гніздо,
носить з урочища глину.
Дім свій я довго ліпив,
завтра надовго покину.
Ластівки глину беруть
з рову, де нас постріляли.
Наші серця вам на гнізда підуть...
Ночі ще теплі. Роси вже впали.
З неба, землі і води,
з кров'ю, сльозами і потом
ліпим гніздо і вертаєм сюди
наші болючі, забуті сліди,
наші тіла, перемотані дротом.
Скоро холодна зима
Губи зведе німотою...
Смерті на світі нема —
Я повернусь за тобою.