Н. Бидненко
Вигадка дощу
Лютневий дощ. Такий смішний і теплий…
Про що співає тихо за вікном?
День добігає, і в душі посмеркло,
І гірко-гірко пахне полином.
Де той полин?! І де те наше літо,
Що нас єднало до самих основ?!
Печальних віршів залишивши зшиток,
Кудись пішло. І ти за ним пішов.
Все – полинами. І слідів не видко,
А я дощами душу полощу…
Було колись таке зі мною влітку,
Та все неправда. Вигадка дощу.
***
Февральский дождь. Такой смешной и тёплый...
Про что поёт он тихо за окном?
День угасает, и в душе померкло,
И горько-горько пахнет полынём.
Где та полынь?! И где же наше лето,
Что нас объединяло до основ?!
Печальных стихотворений оставив
свиток,
Ушло куда-то. И ты за ним ушёл.
Всё - полынью. И следов не видно,
А я дождями душу полощу...
Такое было вот со мною летом,
Да всё неправда. Выдумка дождя.