Н. Бидненко
Світло й темрява
Слова важкі, холодні, наче камені,
Лягли на груди, жити не дають.
Вся одіж – в клоччя, руки всі поранені…
Бредемо крізь життєву каламуть.
Кружляємо навпомацки у темряві,
Б’ємося в стіни, шафи, об поріг.
А ніч колючиться лихими тернами.
Де ж той світанок? Чи куди забіг?
Не буде світла – то не буде й злагоди…
О вищі сили! Просвітліть нам путь!
Я пригорнусь до нього словом лагідним:
– Я не права була, – скажу, – забудь!
***
Тяжёлые слова, холодные, как камни,
Легли на грудь и жить мне не дают.
Одежда -в клочья, руки все изранены...
Бредём сквозь жизненную каламуть.
Наощупь бродим в темноте,
Бьёмся о стены, мебель и порог.
А ночь исколола злыми тернями.
Где же рассвет? Куда деться мог?
Не будет света - не будет и согласия.
О силы Высшие! Осветите путь!
Я прижмусь к нему и словом нежным:
-Я не права была, скажу, - забудь!