Стемнелый месяц, снег, парк одинокий.
Деревья чёрные дрожат тревожно.
Слова то вдруг кокетливы, то строги.
Шаги по скользкой тропке осторожны.
Пушистых тёплых варежек касанье.
Миг каждый, точно серебро, звенит.
Я до тех пор готов продлить гулянье,
пока не хлынет утренний блакит.
Мы вспоминаем, как во дни Рамзеса
по Нилу месяц плыл сквозь очерет,
как в рыцарские времена, принцесса,
ваял для вас баллады мой стилет.
Цвели они, точно венцы и нимбы,
для вас цвели огнём любовных клятв,
для той, какую, никогда не видев,
за краем света я пошёл искать!
Очерет - название тростника и камыша, распространённое на юге России.
Стьмянілий місяць, сніг і парк самотній.
Чітких дерев сильвети сторожкі.
Слова, то враз поважні, то зальотні.
На сковзькій стежці кроки нешвидкі.
Пухнатих рукавичок теплий дотик.
Я оправляю в срібло кожну мить
ї ось ладен ходити з вами доти,
аж поки ранок зрине у блакить.
Ми згадуєм, як за часів Рамзеса
цей місяць плив крізь нільський очерет,
як за лицарських днів для вас, принцесо,
різьбив на скелі вірша мій стилет.
Що, як вінці, пісні і ореоли
цвіли для вас вогнем моїх заклять,
яку, не бачивши її ніколи,
світ-заочі подався я шукать!