Два роки

Александр Ноцкий
Два роки… два роки волає сирена
в містах і серцях… Перетравлена втома
біду накопичує в душах і членах
й відоме плюндрує як геть невідоме…

Два роки… два роки нічого не бачу
і з розуму сходжу… Не видно ся краю
війні за порепану ненену вдачу,
яка вже століттями вдачу не крає…

Два роки… два роки ми б;ємся і гинем
у луках і шанцях… Бажаючи миру,
не знаємо, хто у майбутньому винен -
чи біси надії, чи янголи віри…

Два роки… два роки ця річка із крові
не бачила берегу… Зморшки малюють
на болю безмежності миті любові
й чекають, коли вже війну нагодують…

Два роки… два роки я кожного ранку
чекаю на смерть… бо живу, як безсмертний,
якому і доля - звичайная бранка,
в пророцтва безвиході зла і інертна…

Два роки… два роки про спокій лен мрію
і душу розбиту складаю із літер…
бо більше складати нічого не вмію…
і літери ті, як загублені діти…

Два роки… два роки… мілкі і глибокі…
пусті і наповнені… чорні і білі…
Два роки… два всесвітом зроблені кроки…
від тих, хто загинув, до тих, хто вціліли…